До неоціненних коштовностей фольклору будь-якого народу, а відтак і українського, належать прислів’я та приказки — короткі влучні вислови, які образно та лаконічно передають нащадкам висновки з життєвого досвіду багатьох поколінь предків. Вони є узагальненою пам’яттю народу та результатом його спостережень над життям і явищами природи, що дає змогу молодому поколінню формулювати погляди на етику, мораль, історію й політику.
У своїй сумі прислів’я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко тільки констатують якийсь факт, скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, — словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет поколінь нашого народу, чия невичерпна талановитість, високе естетичне чуття й гострий розум і тепер продовжують примножувати і збагачувати духовну спадщину, що громадилася віками. Різкої межі між прислів’ями та приказками не існує, а основна відмінність полягає насамперед у тому, що прислів’я є більш розгорнутими, ніж приказки, пише vsviti.com.ua.
Життя прожити — не поле перейти.
Літа пливуть, як вода.
Вік звікувати — не в гостях побувати..
Вік пройшов — як батогом ляснув.
Він уже чужий вік живе.
Година за годиною — та й так вік зійде.
День довгий, а вік короткий.
З віком розум приходить.
Як жили наші діди та прадіди, так нам веліли.
Як родивсь, то без пам’яті був, як ріс, то розуму не мав, а як уже до розуму дійшов, тоді б то й лічить, та багато літ уплило.
В добрім житті кучері в’ються, в поганім — січуться.
Виходиш з дому — кланяйся життю молодому.
Де є життя, там є й надія.
Де мир і совіт, там життя, як маків цвіт.
Життя біжить — як музика дзвенить.
Життя любить того, хто за нього бореться, а нищить того, хто йому піддається.
Життя закоротке для щастя, а задовге для терпіння.
Життя закоротке для розкоші, а задовге на горе.
Коли б життя, а смерть прийде.
Ліпше солом’яне життя, як золота смерть.
Ніхто не знає, що його в житті чекає.
Чоловік змінюється у житті, а по правді життя змінює чоловіка.
Яке життя, така й смерть.
Який порядок у себе заведеш, таке й життя поведеш.
Які люди, таке і життя буде.
Живий про живе гадає.
Живому багато й треба.
Лишай живе та доганяй мертве.
Хто живому не дав, той хай і мертвому не дає.
Як будемо живі, то будем і ситі.
Де просто, там живуть років зо сто.
Живи просто, проживеш років зо сто, а будеш лукавить, так чорт тебе задавить.
14 років тому студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк започаткувала акцію «Всесвітній день вишиванки».
Надихнув її до цього Ігор Житарюк, який регулярно одягав вишиту сорочку на заняття. Леся запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і разом одягнути вишиванки. Спочатку національний одяг вдягало кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету.
Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня. До Дня вишиванки долучилася українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.
Саме ж свято запрошує кожного свідомого громадянина вдягнути вишиванку і в ній піти на роботу чи на навчання. Разом із тим це свято має глибокий зміст. По всьому світу об'єднуються українці і показують, що мають власну самоідентифікацію та національний код. У цей день варто згадати про свою національну та громадянську позиції, культурну освіченість та духовну свідомість.
День вишиванки не передбачає обов'язкових заходів, та протягом усієї історії свята з ініціативи студентів, школярів, громадських та культурних діячів проводяться концерти, хода, конкурси, вечорниці та ярмарки. Цей день завжди супроводжується усміхненими обличчями чи то в транспорті, чи то просто на вулиці. Адже кожен може побачити своїх однодумців. Крім того, у стародавньому одязі закодовано багато символів сили, добробуту, краси та оберегів, що обов'язково вплине на того, хто вдягає вишиванку.
Національне вбрання популярне не лише в Україні, адже українські дизайнери успішно експортують вишиванки за кордон, де такий вид одягу дуже подобається. З традиційного класичного українського вбрання утворилися різні модифікації, в магазинах можна побачити вже вишиті сукні, піджаки, костюми, шорти і навіть купальники. Українська вишивка заполонила світовий ринок і стала дуже популярною в царині моди.
Нині дизайнери експериментують із тканинами, кольорами, візерунками та цікавими деталями, які доповнюють та осучаснюють старовинне вбрання. Сьогодні вишиванки вдягають не лише під класичну спідницю. Етноодяг підбирають під шорти, джинси чи вдягають, як окремий елемент — туніку.
Навіть світові зірки полюбили українське вбрання. Так, у вишиванці були помічені Джонні Деп, Міла Йовович, Ума Турман, Холлі Беррі, Кейт Мосс, Енн Хетуей, Лана Дель Рей, Майк Тайсон, Адель, Різ Уізерспун, Ніколь Кідман, Сандра Буллок, Джекі Чан, Діта фон Тіз та інші. А такі модні бренди, як Dolce&Gabbana та Valentino, взагалі випустили колекції з українськими етнічними мотивами у вишитих сукнях.
Топ-10 цікавих фактів про вишиванку
Перші вишивки мали здебільшого релігійний зміст і оберігали своїх власників від зла. Існували особливі вишиванки для релігійних ритуалів та святкових подій. Наприклад, новонародженим дарували вишиту сорочу, як оберіг від злих духів.
Давньогрецький історик Геродот стверджував, що вишивка прикрашала одяг скіфів, які довгий час мешкали на території сучасної України. Археологи навіть знайшли на Черкащині зображення чоловіків в українських національних костюмах, датовані VI ст. н. е.
Вишиванку завжди майстрували жінки, тому вона символізувала добро, любов і вірність. Одна з традицій зобов'язувала дівчат вишивати своїм нареченим сорочку до весілля.
Існує легенда, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній єдиній дівчині. Так хлопець підтверджував вірність своїй коханій, тому нікого більше не допускав до такого сакрального ритуалу.
Першим новатором, який поєднав вишиванку зі світським піджаком, був Іван Франко. Навіть на 20-гривневій купюрі письменник зображений у своєму улюбленому стилі.
Першим ведучим, який з’явився під час прямого ефіру у вишиванці, став Андрій Шевченко. У такому вигляді він відкрив телемарафон «Ніч виборів» на «5 каналі». Згодом цю тенденцію підтримали й інші журналісти та телеведучі.
Дуже багато орнаментів сягають своїм корінням ще до язичницьких часів. Наприклад, на вишиванці часто можна побачити знаки сонця, вітру чи громовиці.
Однією з найгарніших вишиванок вважають Борщівську. Її особливість полягає в тому, що вона рясно розшита чорними нитками. У Борщівському храмі знаходиться унікальна ікона, на якій зображена Марія, вдягнута саме в таку вишиванку.
Орнаменти вишиванки нині красуються не лише на сорочках, але й на автомобілях, татуюваннях та на одязі домашніх улюбленців. Українська вишиванка заполонила майже весь світ.
Кожен регіон України має свою особливу вишивку, яка відрізняється від інших технікою та орнаментом.
Подивіться цікаві факти про Україну що вразили світ
Привітання з Днем Перемоги, з Днем пам’яті та примирення: вірші та листівки
9 травня свято Дня Перемоги над нацистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні. Однак офіційно з 2015 року в Україні святкують 8 травня День пам’яті і примирення, присвячений пам’яті жертв Другої світової війни 1939-1945 років. Але багато ветеранів традиційно своїм святом вважають саме 9 Травня. У цей день звучать зворушливі і красиві привітання на їхню честь, у знак їхньої відваги, перемог і надзусиль, прикладених у страшні роки війни.
Забути подвиги наших ветеранів просто неможливо. На жаль, з року в рік учасників у Другій світовій війні залишається все менше, і кожен українець зобов’язаний дякувати їм за мирне небо над головою
Пам’ятаємо тих, хто віддав життя за наше сьогодення і майбутнє!
Привітання з Днем Перемоги, з Днем пам’яті та примирення, картинки
***
Привели шляхи-дороги Наш народ до перемоги. І солдати-дідусі Посміхаються усі.
Це святе травневе свято Треба серцем відчувати! Придивись: в старих солдат Сльози радощів блищать!
Хай завжди в усьому світі Буде мир і щастя дітям, Бо народжені вони Для життя, а не війни.
Сьогодні у День Великої пам’яті Героїв Другої Світової Війни. Дякуюємо за подвиг усім ветеранам, та за мирне небо над головою. З Днем Перемоги!
***
Колись історія назве, Наш час народженням людини. Бо поки серце в нас живе — Ми не стояли на колінах. З Днем перемоги!
Щиро вітаємо ветеранів Великої Вітчизняної війни та всіх громадян України зі світлим і радісним святом Перемоги над фашистськими загарбниками. Ми пам’ятаємо про тих, хто, не шкодуючи власного життя, захищав рідну землю, наше сьогодення. Прийміть найтепліші побажання міцного здоров’я, затишку та благополуччя. Мирного неба Вам та Вашим близьким!
Вже стільки літ і стільки зим, Як відгримів той бій кривавий, Вони ж ще там, на полі слави, Уклін їм, мертвим і живим! Спасибі вам, сивоголові, Вітчизни-матері сини! Немає правди у війни, Вона лиш в мирі та любові! Зупинись, прислухайся на мить — Кричать з вогню і мати, і дитина, Хай буде мир, хай більше не горить У пеклі війн твоє життя, людино!
***
Привітання з Днем Перемоги, з Днем пам’яті та примирення, картинки – Amazing UkraineПривітання з Днем Перемоги, з Днем пам’яті та примирення, картинки – Amazing Ukraine
Вітаємо з Днем Перемоги – Зі світлим, легендарним святом. Колись солдати, дякувати Богу, Її дістали за ціну багату.
З нами разом до вічного вогню Прийдуть наші онуки й діти, Щоб вшанувати ветеранів сивину, Щоб низько до землі вклонитись.
Ми прийдемо до вічного вогню – Рокам ніколи пам’яті не стерти Про тих, хто пережив страшну війну, І хто потрапив у обійми смерті.
День пам'яті та примирення. 8 ТРАВНЯ
Пам'ятаємо про велику ПЕРЕМОГУ!
Дивовижний український фольклор!Подивіться весняні ігри та забави.
Чорнобильська трагедія навіки увійшла в нову історію України.
Подивіться казку про Чорнобиль.
Легенда про державні символи України
Давно-давно жила колись жінка. І було в неї три сини. Росли вони чесними, сміливими, дуже любили свою матусю. Підросли вони і вирішили піти у світ. Вирушив у дорогу найстарший син. Мати на згадку про себе подарувала йому золоту корону з трьома промінцями. Пішов син між люди.
Як його назвали? Тризуб. Настала черга середнього сина. Йому мати подарувала в дорогу синьо-жовту тканину. Своїми звитяжними ділами прославляв він свою матір. Яке ім’я одержав середній син? Прапор. А там, де був найменший син, завжди лунала дзвінкоголоса пісня. Адже мати своєму наймолодшому синові подарувала красивий солов’їний голос. І одержав син за свій голос і величний спів ім’я Гімн.
Пропоную вам перегляд наукового фільму про запорізьких козаків.Це наша історія! Це наша гордість!
Українська хата - відомі та невідомі факти по житло українців
Здавалося б стільки всього про традиційну українську хату відомо, стільки наукових та етнографічних праць написано, але все ж лишається багато невідомих широкому загалу знань та фактів про житло українців. Хата – не просто дім в якому проживала сім’я, це окремий всесвіт, де народжувалися, росли, закохувалися, одружувалися, господарювали та помирали. так повелося, що для українців побудувати дім означало не лише залити фундамент та викласти стіни, а й створите місце для родового гнізда, народити, виростити та виховати в ньому дітей, добрими, працьовитими та віруючими.
Наші пращури були переконані що хата подібна до символу дерева життя та несе в собі ті ж самі риси, так скажімо, призьба та підрумок символізували корені цього самого дерева, стіни відповідно – стовбур, а дах верхівку-крону. Можливо саме з цих міркувань з’явилася традиція підводити призьбу чорною фарбою чи смолою, підкреслюючи тим самим межу між потойбічним світом та світом живих, який уособлювався білими стінами.
Ново збудована хата ставала повноцінним житлом лише після розпису її стін. Така особливість зумовлювалася віруваннями в надприродні, демонічні та лихі сили, які насилають всілякі лиха, хвороби, засухи, повені та інші неприємності й переконаннями що яскраві візерунки зможуть відволікти та заплутати нечисту силу та відвести тим самим її від людей. Ще однією традиційною рисою в оздобленні українського житла й доказом певних містичних переконань предків є звичай обводити червоною смугою всі стіни трохи вище підлоги. Така безперервна смуга слугувала захистом від проникнення в домівку лихих сил, на зразок магічного кола що неодноразово описувалися в українській літературі, зокрема в романі М. В. Гоголя «Вій».
Найважливіше місце в хаті – покуття
З давніх давен повелося вважати найважливішим та святішим місцем в будинку саме покуття. тут завжди вішали вишиті рушники, писанки та інші важливі атрибути в обрядових дійствах. З прийняттям християнької віри на Русі саме на покутті почали розміщувати домашній іконостас, оздоблюючи ікони тими ж вишитими рушниками, які слугували доказам поваги та важливості віри в Бога.
Всі найважливіші події в родині проходили саме біля покуття, й заручини та благословення молодих, й весільний посад молодих, й перша купіль новонародженого члена родини й прощання з покійним. На покутті, або в Червоному кутку (так інколи називають покуття) за іконами зберігали освячені реліквії, вербову гілку з Вербної неділі, шматочок паски з Великодня, свячену воду, громничу свічку та інші. На Різдво саме під образами ставився Дідух.
Значення порогу в хаті
Поріг в традиціях українського народу також має велике значення з ним пов’язана низка різноманітних вірувань та звичаїв. З давніх давен поріг вважається місцем де перебувають предки, й пов’язано це вірування з первісним звичаєм – ховати померлих в хаті під порогом. З ціх переконань пішла низка обрядів та звичаї пов’язаних з порогом та покликаних виразити повагу до предків та заручитися їх підтримкою. Так скажімо, на Гуцульщині наречені йдучи до церкви на вінчання «віддавали честь» пращурам гільцем, топірцями або паляцями, а в деяких регіонах спостерігається традиція застеляти поріг вовняним килимом. Переступати поріг молодята повинні обов’язково правою ногою. Також з цими переконаннями пов’язана традиція переносити наречену через поріг хати нареченого, аби не потривожити духів предків, щоб вони не наробили лиха молодій господині.
Також біля порогу проходив обряд єднання двох родин в весільному дійстві для цього мати нареченої та сестра молодого ставали на поріг правою ногою, об’єднували вогні запалених свічок, цілувалися й лише після цього обряду в дім заходив посах нареченого та сідав на покутті.
При проведені похоронного обряду також збереглася традиція тричі стукнути домовиною об поріг, коли виносять мерця в останню путь, символізувавши тим самим прощання зі своїм земним домом та родичами. А для того щоб душа покійного спокійно спочивала в потойбічні й не турбувала живих зарубували поріг з боку від середини дому. В селах на Закарпатті, котрі межують зі Словаччиною, існувала традиція задобрювати духів відрубуванням голови півня на порозі.
Цікаво, але всі ми звикли від дідів-прадідів підмітати оселю від порога до покуття, й ніхто практично не задумується чому саме так. Пояснення такого звичаю доволі просте, підмітати так треба, аби добро та талан йшли в хату, а не з хати. Також з порогом пов’язані деякі звичаї та дійства спрямовані за оберігання малих дітей від впливу лихих сил. так перед тим як нести дитину на хрещення мати клала немовля на поріг, застеленій перед тим, та тричі переступала через нього. Після того дитину брала кума, перехрестивши брала дитину та йшла в сіни, де під порогом лежав ніж, переступала поріг сіней. Ніж з під порогу хтось підіймав та подавав матері через вікно, таким чином дитя замовлялося від лихого. Дітей які часто плакали та були не спокійні купали на порозі задніх дверей.
На порозі гуцули лишали сокиру після обходу худоби з хлібом, ладаном та медом на Свят вечір аби худоба не гинула. Для того щоб захистити дім від відьом до порога прибивали осикову палицю. також в деяких регіонах існував звичай вирізати на порозі хреста щоб вберегти оселю від злодіїв.
Не знайдеться мабуть жодної людини котра б не знала про підкову над порогом, яка уособлює в собі роль оберега та талісмана на вдачу та добробут. Ця традиція повелася з тих часів коли коні відігравали важливу роль в житті людей, коли вони виступали головною ознакою заможності та значущості в суспільстві. Саме топі даруючи підкову малося на увазі побажання успіху, достатку, щастя та вдачі.
Стіл та піч в домівці українця
Сама назва «стіл» тісно пов’язана з поняттям «стелити», тобто ставити страви на щось простелене. Це поняття пішло з давніх часів коли слов’яни споживали їжу з землі просиливши тканину чи підклавши дошку. Звичний нам стіл з’явився значно пізніше й в різних куточках країни виглядав по різному. Десь це були довгі дошки на перехрещених ніжках, а десь були популярними скрині-столи, з кришкою, що слугувала столом та пістолинням в якому було зручно зберігати речі домашнього вжитку.
Піч в сучасних оселях зустріти можна все рідше та рідше, й можливо в недалекому майбутньому наші нащадки зможуть дізнатися про піч лише з літератури та малюнків, проте на протязі багатьох століть піч була мало чи не центральним елементом в домівці. Сама назва та значення слова «піч» загальна для всіх слов’янських народів є похідною від печера, пещись. Будинок починав вважатися житлом лише після того як в печі спалахував вогонь. До прийняття християнства саме піч була центром оселі, найголовнішим місцем, з прийняттям християнської віри деякі функції «вогнище» передало покуттю, але все ж відігравало не менш важливу роль в житті та віруваннях українців.
Біля печі збиралися порадитися, послухати розповіді, провести певні обрядові дії при в ступі в шлюб. При сватанні старости та наречений намагалися триматися якомога ближче до печі та потай відколупати від неї шматок обмазки чи цеглини, та покласти до кишені-це було доброю прикметою, що сватання пройде успішно. Звичай дівчині колупати піч при сватанні, відображав стидання дівчини та намагання знайти захист. В деяких регіонах дівчати ховалися на печі і сходила з відти лише у випадку згоди на шлюб. На Чернігівщині готуючись до весілля існував звичай вичищати піч від попелу не кочергою, а віником, щоб молодята жили заможно.
Після похорон було прийнято потриматися за піч, щоб не боятися покійника та очиститися. Також вважалося що домовий теж мав своє власне місце на печі й аби не розгнівати його, не можна було в хаті лихословити. Це знайшло своє відображення в народних прислів’ях та приказках, як ось в цьому наприклад, «І сказав би, так піч у хаті!»
Вогонь в печі вважався священним, господині оберігали його та ставилися з повагою. В піч не можна кидати нічого нечистого, плювати чи бавитися з ним.
Підсумовуючи все вище сказане хочеться сказати що українська хата уособлювала світогляд та переконання наших предків. Вона була не просто місцем де жили люди, це було дійсно родиний осередок, особливий мікросвіт зі своїми особливостями та сформованими традиціями, звичаями та правилами.
Цікаво для дітей: розповідь про лелеку
Лелека – один з найпопулярніших та найшанованіших птахів України.
Цікаві факти про лелек
Лелека в українців святий птах, символ доброти і щастя. Переконання, ніби він приносить немовлят, належить до числа найбільш стійких міфів в історії культури. За старих часів у багатьох селах від Голландії до Балкан мало не кожен будинок міг похвалитися власним лелечим гніздом. Та й досі господарі будинків щасливі, коли у них поселяється лелека. А ось у Франції, наприклад, де лелеки не увійшли до місцевих оповідей, білий лелека стає рідкістю.
На земній кулі всього 17 видів лелек. У нашій країні живуть два види лелек: білий і чорний.
Як ще називають лелеку
Окрім популярної наукової назви, у цього птаха безліч народних назв: чорногуз, бусол, бусел, бусько, бузько, бусьок, бузьок, боцюн, боцян, гайстер, чорногуз.
Чим харчуються лелеки
Їх улюблена їжа — жаби, змії, молюски, тритони, ящірки, великі комахи, черепахи, риба, птахи, гризуни, навіть зайчата. Цілий день ці красиві великі птахи бродять по лузі або лісовій галявині в пошуках здобичі. Метод полювання чорногуза дуже виразний і його можна розпізнати на відстані: птах неспішно ходить полями й болотами, а побачивши здобич, миттєво хапає її дзьобом.
Де живуть лелеки
Білий лелека давно звик жити поруч з людиною. Люди досить добре вивчили його. Зовнішній вигляд цього великого, на високих ногах, білого птаха з чорними крилами, довгою шиєю і довгим дзьобом знайомий кожному ще по сторінках букваря. У польоті, лелека добре відрізняється від чапель тим, що витягує шию. Він любить відпочивати, стоячи на одній нозі.
Лелеку білого, або чорногуза, вважають символом миру, щастя, достатку та материнства. Він влаштовує гніздо біля осель людини. Лелека чорний свої гнізда будує в лісах, на бічних гілках дерев, уникаючи сусідства з людиною. Лелеки збирають їжу (ящірок, змій, жаб, комах, молюсків) з ґрунту. Вони не мають голосових зв’язок і тому звуки видають, стукаючи половинками дзьоба.
Народні легенди й перекази про лелек
В Україні лелека вважається вісником весни. Приліт птахів весною відзначався людьми здавна. Зникнення птахів восени і повернення навесні здавалося дивним. Древні слов’яни вважали, що птахи на зиму летять у вирій. В українській мові збереглось це слово «вирій» — рай древніх слов’ян. Повертання птахів навесні пов’язувалось зі звісткою богів, пізніше було прив’язане до християнських весняних свят.
В Україні багато прикмет про погоду, пов’язаних із білим лелекою. Він приносить тепло і забирає його назад до вирію.
Рано прилетів — буде тепле літо.
Лелека починає непокоїтися — на погану погоду.
Активно тріщить увечері дзьобом — завтра буде сонячний день.
Стоїть на одній нозі — значить треба чекати похолодання.
Якщо не відлітає далеко від гнізда, а тримається поблизу, — на негоду.
Коли птах погожого дня тримається сухого місця, то й наступний буде сонячним.
Перед тим, як здійметься вітер, лелеки довго кружляють біля своїх гнізд. Подивіться цікавий мультфільм про лелек та горобчика.Вам сподобається!
Великдень у 2020 році: дата свята і традиції
Щороку дата святкування Великодня постійно зміщується. Попри те, що свято немає фіксованої дати, його завжди відзначають у неділю. Вираховують дату Великодня за допомогою спеціальної таблиці – Олександрійської пасхалії. У 2020 році велике християнське свято Великдень святкуватимуть 19 квітня.
Великдень – найочікуваніше свято багатьох християн. Свято символізує воскресіння з мертвих Ісуса Христа, який прийняв смерть за гріхи людей і спасіння людського роду від страшних бід.
Дотримуйтеся усіх великодніх традицій
Ніч перед Великоднем потрібно провести в молитві, просячи прощення гріхів і очищення душі. Опівночі в церквах розпочинаються святкові богослужіння, а дзвін сповіщає про Воскресіння Христове та початок великодньої служби. Якщо в цей період, ви не перебуваєте в церкві, то опівночі треба запалити свічку, яку принесли з храму у Вербну неділю.
Ранок Великодня треба розпочинати зі слів "Христос Воскрес!". Після цього вся сім'я повинна сісти за святковий стіл, на якому повинні стояти всі освячені продукти з кошика. Розпочати великодній сніданок варто з паски на свяченого яйця.
Незабаром Великдень, коли всі християни святкують Воскресіння Ісуса Христа. Воскресіння Христа сталося на третій день по його смерті. У ніч перед Великоднем відбувається у церквах, освячуються святкові кошики із пасками, крашанками та іншими стравами.
Що має бути у великодньому кошику
Розпочати приготування треба з придбання кошика спеціально для великоднього обряду. Такі кошики виплітаються селянами-ремісниками заздалегідь, вони дуже гарні, зроблені із фарбованої лози, ажурні. У кожний кошик майстер вклав частинку своєї душі. Ще ці кошики прикрашають квітами, стрічками, гілочками самшита або миртом. До кошика кладуть гілочку свяченої верби і покривають кошик вишитою серветкою або рушником.
Прикрашання кошика зеленими гілочками символізує вічне життя та безсмертя.Вишитий рушник це символ життя, вічності, бо нитки сплітаються з любов’ю і розумом. Довга нитка символ життя, її можна продовжувати плести безкінечно. Під час освячення у кошик ставлять свічку, яка повинна нагадувати нам про Ісуса, який є світлом для людей.
Обов’язково у великодньому кошику має бути Паска. Паска це символ Воскресіння та Небесного Царства. Випікання паски – це важлива, відповідальна справа для кожної господині. Кожна жінка випікає паску за власним рецептом, який вона одержала від матусі і бабусі. Готувати тісто на паску треба у гарному настрої, з хорошими думками. Бо інакше паска може не вдатися. До тіста клали найкращі продукти, найбіліше борошно.
Ще у кошик кладуть сир і масло. На посудині малюють хрестик. Молоко це продукт не створений людиною, а дарований нам природою. Мати годує свою маленьку дитинку молоком, тож сир та масло є символом ніжності та жертовності Бога. Божої благодаті маємо прагнути, як дитина прагне материнського молока – йдеться у християнських вченнях.
Яйця, писанки і крашанки – це один із символів Великодня, який означає нове життя.
Ковбаса та шинка, символізує жертовне ягня, яке звелів заколоти батько після повернення блудного сина додому. Вона символізує душевну радість. Хрін – це символ людської міцності та незламності людського духу. Також хрін – це міцне коріння, яке дає людині віру у Воскресіння Господа Ісуса Христа. Існує легенда, за якою Христа намагалися отруїти корінням хрону, але навпаки, ця рослина природній антисептик, корисна та сприяє покращенню травлення.
Сіль у Біблії це символ зв’язку між Богом і народом. Сіль у невеликій кількості додає смаку іншим продуктам. Сіль вважають оберегом. До нової оселі заходять з хлібом і сіллю, у подорож теж беруть дрібку солі. Ісус називав своїх учнів «сіллю землі».
У пасхальному кошику ще можуть бути сало, мак, пшоно. На Заході України у кошик кладуть відвареного півня, саме він першим сповістив людям, що Христос Воскрес із мертвих. У Центральній частині України святили просо, пиріжки з капустою та печінкою.
Народні символи України
Народні символи України — це святині українського народу. В українській графіці використовуються символи й образи з пісенної народної творчості, з легенд, які використовуються вобрядах і звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках тощо. Народні символи України є рослинні і тваринні. Українці відтворюють ці символи у вишивці на сорочках, рушниках тощо, у розписі посуду, в кованих виробах, у різьбленні, в барельєфному прикрашанні житла, у розписах печі вхатах, гончарних виробах, у гравюрі, а також, в окремому виді української творчості — в писанках.
Калина
Калина — символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового дерева, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме дерево пов'язує світ мертвих зі світом живих.Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців:
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася,
А ми тую червону калину підіймемо.
А ми нашу славну Україну розвеселимо!
Писанка
Писанка - цесимвол Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. Кожен орнаментальний мотив має певне сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми. У християнській культурі українців писанка стала символом воскресіння. В народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки».
Рушник
Рушник в українській культурі (український традиційний рушник) — це прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна, що має на кінцях, а часто і на всьому полі різноманітні вишиті або виткані композиції, які відображають світогшляд та звичаї предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров"я. Рушники є символом матеріальної культури слов'ян, важливою складовою оброядів та ритуалів.
Вишивати рушники — давній український народний звичай.
Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті. І тепер ним прикрашають інтер"єри помешкань,вівтарі та ікони в церках. І надалі він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів. На рушнику новонароджену дитину на хроещення, на ньому проводжали людину в останню дорогу.
Білий колір в Україні — це символ чистоти, здоров'я, душевної краси. Тому за традицією стіни білили. Гарненька хатиночка у вишневому садочку, мов дівчина у вінку. У цій хаті народжувались, жили і помирали, щоб поступитися місцем нинішнім поколінням. У ній — корінь нашого народу. Вона — символ добра і надії. Про неї згадували в дорозі разом із матір'ю і батьком.
Українська хата — це колиска нашого народу. З неї пішли у світ Григорій Сковорода, Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Довженко. Цей перелік можна продовжувати й продовжувати. Тому й уявляється хата величезною, де долівка — земля, стіни — гори і ліси, а стеля — небо з зірками.
Хліб
Хліб — символ життя. З давніх-давен він у великій пошані в народу. Недаремно у молитві «Отче наш...» люди просили не позбавляти їх хліба, бо він не просто основа життя, хліб — то саме життя.
Хліб називають святим. Він завжди лежав на столі. Пекли хліб на тиждень, розраховуючи, щоб його вистачило до нової випічки. Улюбленим повсякденним, святковим та обрядовим хлібом на Україні був учинений, тобто виготовлений на розчині, заквасці. Розчин робили на хмелю, потім залишали шматок тіста від попередньої випічки. Виготовляли закваску, потім тісто, яке не раз перемішували.
Пекли хліб у добре розпаленій печі на поду (черені), підкладаючи під нього сушене капустяне листя.На Україні завжди надавали перевагу житньому хлібу, а пшеничний — випікали на великі свята: Різдво, Пасху, весілля.Хліб здавна є символом добробуту та гостинності. Протягом віків у народі вироблялося ставлення до нього як до священного предмета. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося не доїсти шматок хліба, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти.
У традиційному інтер'єрі селянської хати хліб-сіль, покриті рушником, були необхідним атрибутом. Запрошуючи до столу, господар казав: «Просимо до нашого хліба-солі», а після застілля гості дякували за хліб-сіль. Розділити з кимось хліб-сіль — означало подружитися, побрататися. Зустрічати хлібом-сіллю дорогих гостей — цей звичай, що має глибоке коріння, дійшов до нашого часу.Важливу роль відіграє хліб в обрядах і звичаях українського народу. З хлібом ідуть на родини, гостини, новосілля, сватання. На знак згоди дівчина подає хліб на вишитому рушнику, хлібом мати благословляє до вінця.
Верба
Верба дарує нам багато корисного, лікує. Вона — ніби позначка води на землі. Тому й криницю копають завжди під вербою. На сухому місці це дерево не росте ніколи. «Де срібліє вербиця, там здорова вербиця», — говорить народне прислів'я.
Українці вважають вербу святим деревом і шанують його. На останню неділю перед Великоднем припадає Вербна неділя. Цього дня в церкві повсюди святять нарізані вербові гілочки. Повсюди в Україні побутував звичай ритуального биття ними.
Люди вірили в чудодійну силу живої верби. Вона мала достаток і здоров'я. Верба дуже живуча. Ввіткнеш гілочку чи кілок у вологу землю — виросте дерево. Верба — символ неперервності життя. Красива, ніжна, невибаглива, корисна.
Барвінок
Не знайдеться в Україні такого села чи міста, де б не було цієї рослини. Не боїться вона ні затінку, ні морозу. За таку вдачу барвінок став символом мужності, життя, символом справжнього козака.Хрещатий барвінок... Не обходилось без нього жодного весілля. Його вічнозеленими листочками заквітчували шлюбне вбрання нареченої, устеляли доріжку перед молодими, а разом із кетягами червоної калини прикрашали коровай. На весіллі барвінок — символ вірності, краси і цнотливості.
Український вінок
Віночки з роду-віку були найкращою прикрасою дівчини, неодмінною ознакою національного українського одягу.
Український віночок — не просто прикраса, а оберіг, адже в ньому є така чаклунська сила, що болі знімає, волосся береже. До віночка впліталось багато різних квітів, кожна квітка щось символізувала. Деревій — символ нескореності, барвінок — символ материнської любові, ружа, мальва і півонія — символи віри, надії і любові. Ромашка у вінку наймолодша за своїм віком, приносила не лише здоров'я, а й доброту і ніжність. Любисток додавали, щоб хлопці любили. І обов'язково вплітали калину — символ дівочої вроди та нашої України. А всього в українському віночку — дванадцять квіточок. І кожна — лікар, оберіг від злих сил.
Лелека
Тепер не скрізь побачиш цього дивовижного птаха Тепер не скрізь побачиш цього дивовижного птаха. В Україні його звуть по-різному: чорногуз, лелека, бусол. В Україні його звуть по-різному: чорногуз, лелека, бусол, бузько, веселики. Птах селився поблизу до людських осель — на хатах, клунях, хлівах.
Повір'я було: в кого поселився лелека — тому щастя буде довіку. І горе тому, хто зруйнує гніздо птаха. Існує багато легенд про походження цього птаха. За однією з них. Бог дав людині мішок і наказав віднести далеко в ліс, але не розв'язувати і не заглядати в нього. Та на півдорозі чоловік не витримав і поцікавився, що несе. Як тільки він розв'язав мішок, із нього повистрибували жаби, повилазили вужі та змії і розповзлися по всьому світу. Розгніваний Бог перетворив чоловіка на лелеку і звелів ходити по болотам і збирати усяке гаддя. Дуже любимо ми лелек за те, що вони повертаються до своїх гнізд і приносять на крилах весну...Лелека— символ любові до рідної землі.
Вербна неділя: історія свята, звичаї, народні прикмети та, що не можна в цей день.
“Лоза б’є, не я б’ю, За тиждень – Великдень! Будьте здорові, як вода, І багаті, як земля.”
Вербна неділя щорічно відзначається православними, католиками та протестантами. Це свято відноситься до тих, які не мають чіткої дати і кожного року можуть відзнеачатись у інший день. Хоча число і відрізняється, та це завжди сьомий день тижня, остання неділя перед Великоднем. Оскільки Великдень у 2020 році відзначається 19 квітня, то Вербна неділя припадає на 12 квітня.
В цей день великий піст дещо послаблюється: ті, то постять, можуть вживати рослинну олію, рибу та морепродукти, а також дозволити собі один келих вина.
Коротка історія про походження свята:
Історія цього свята триває ось уже 21 століття і описана у Святому Письмі. У цей день Ісус Христос воскресив померлого Лазаря у Віфанії, а цей унікальний випадок став відомий завдяки очевидцям, які блискавично рознесли звістку про чудо.
Тож коли Ісус завітав у Єрусалим — люди були здивовані, вражені, але й радісні, тож зустрічали його з почестями: співали пісні в його честь, кидали під ноги різні квіти та пальмові гілки, та навіть власний одяг, аби доторкнутись ним до чуда, яке було втілене у обличчі Ісуса Христа. Цей визначний день відклався у пам’яті та увійшов в історію — тож святкується до цих пір.
Раніше Вербна неділя мала іншу назву: Вхід Господній в Єрусалим, але оскільки на теренах Європи символом цього дня є верба, а припадає він щороку на сьомий день тижня, тож отримав видозмінену народну назву — Вербна Неділя.
Цікаво, що зустрічали Ісуса в Єрусалимі, кидаючи йому під ноги гілочки пальми, а не верби. Але оскільки на території Європи, в тому числі і України, де переважає християнське населення, пальми не ростуть. А от верба, навпаки, поширене дерево, що несе у собі певний символ весни. Тож ще з часів Київської Русі вона стала незамінним атрибутом свята. Відтоді з’явилась величезна кількість прикмет, традиції та звичаїв, пов’язаних саме із вербою.
Звичаї і заборони під час Вербної неділі, пов’язані із вербою:
Люди наскільки вірили у цілющу силу верби, що садили її біля криниці, аби очистити воду.
Освяченою гілочкою верби махали у бік хмар, якщо хотіли відігнати грозу та очистити небо від хмар.
Після освячення в церкві, вербу несли не тільки до оселі: її приносили до вуликів, корівників, курятників — аби вся живність була здорова, а господарство процвітало.
Після свят гілочки верби не викидали, їх зберігали до наступного року. Засушеною вербою розмалювали піч у якій випікались пасочки до Великодня.
Та у взагалі, освячені гілочки ставили у кутках будинку і залишали до тих пір, коли вони самі не засохнуть.
Вірили також, що вода, у якій були замочені вербові гілочки, має цілющу силу, нею вмивались, поплескуючи легенько себе та своїх рідних гілочкою і промовляючи: «Не я б’ю, верба б’є. На здоров’я, на красу, на захист».
Існувала також цікава традиція випікання святкових хлібців. У невеличкі буханки клали шишки верби, а запечені вироби згодовували худобі та домашнім улюбленцям, щоб ті були здорові.
Вдариш по тілу гілочкою верби – буде міцне здоров’я весь рік. Було прийнято бити і себе і рідних, яким зичиш здоров’я. Також, маленьких діток для здоров’я купали у відварі з вербових гілочок.
Це лише декілька прикладів традицій, пов’язаних із вербою. Насправді, в Україні існує величезна кількість подібних “вербових” традицій, які мають свої відмінності у кожному куточку країни.
Заборони під час Вербної неділі:
Цей день вважається священним, тому працювати у Вербну неділю категорично заборонено. І це стосується не лише роботи, чи домашньої важкої праці, такої як рубання дров чи випасання худоби. Не слід навіть зайвий раз розчісувати волосся чи взагалі виконувати якісь повсякденні завдання. Тож їжу до цього дня слід було готувати ще з вечора суботи. Це стосувалось і випікання святкових хлібців, якими частували у неділю худобу і святкової вечері, яка передбачала послаблення посту. Люди вірили, що навіть найменша праця у цей день могла накликати на них біду.
Звісно ж, до заборон відносяться також м’ясні страви, та інші обмеження великого посту, котрі триватимуть ще протягом тижня до Великодня.
Вербна Неділя. Художник Вікторія Проців
Чудодійні властивості верби:
Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова”;
Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;
У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;
У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.
Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.
Народні прикмети на Вербну Неділю:
Якщо у цей день нема заморозків — чекайте щедрий врожай фруктів.
Сонце і відсутність вітру у Вербну неділю віщують тепле літо.
Якщо у цей день сильний вітер, то весь літній сезон погода буде змінною.
З’їсти шматочок освяченої верби — отримати успіх у своїх справах.
Закликати кохану людину подумки у свій дім — пришвидшити її прихід у ваше життя.
Якщо на Вербну неділю йде дощ, то весь врожай буде хорошим.
Посадиш кімнатну рослину в будинку у цей день — принесеш достаток у дім.
Мороз на Вербну неділю — до гарного врожаю ярових хлібів.
А у вас вдома дотримуються традицій святкування Вербної Неділі?
Походження і значення рушників
Неможливо уявити традиційну українську хату без рушника. Він грає важливу роль в побуті та обрядах українського народу. І зараз, коли за повсякденними клопотами не приділяється належної уваги до рідних традицій, ми обов'язково згадуємо про рушник, якщо очікуються значні події в сімейному житті: весілля, хрестини, новосілля, православні свята і так далі. Жодна подія не обходиться без головного сімейного оберега - рушника.
Виглядає рушник як довгий та не уже широкий полотняний відріз тканини, розшитий по краях багатими орнаментами. Однак він не використовується, як звичайний рушник, в господарських цілях. Рушник є твором народного мистецтва, втіленням національної культури.
Основне призначення рушника - обрядове. Українські майстрині для кожного значного обряду вишивали окремі рушники, вкладаючи в візерунки оберегову символіку і намагаючись зробити їх максимально красивими. Після виконання обрядової функції рушник прикрашав інтер'єр хати і служив не тільки оберегом, але і декоративним елементом.
Вчені пов'язують походження слова рушник із старослов'янським словом «руш». Що походить від дієслово «валити» тобто ламати, руйнувати або рвати щось. Звідси випливає, що рушник - це шматок матерії, відірваний від загального довгого полотна.
Ткацтво наші предки освоїли набагато раніше, ніж були винайдені і стали загальнодоступними металеві ножі, а тим більше ножиці. Тому домашню тканину для створення рушника просто розривали поперек полотна. Розрив виходив рівним, тому що за технологією ткацтва полотно складалося з рівних поздовжніх і поперечних ниток. Обірвані краю не завжди зашивали, отримуючи гарну бахрому, яку і зараз часто використовують для оформлення поперечних країв рушників.За рушниками судили про працьовитість і майстерність нареченої. Молоді дівчата вишивали собі в придане багато рушників, адже на кожен весільний обряд був потрібний свій рушник, а для подарунків майбутнім родичам і сватам - по кілька рушників. Кожен рушник був унікальний, мав свою символічну вишивку, відповідну його обрядового призначення.
З давніх язичницьких часів рушники використовують як обереги для захисту сім'ї і будинку від пристріту, злих наклепів і зурочення. Прикрашаючи оселю, рушники вішають у святі кути, на ікони, над дверима і вікнами. Магічні орнаменти рушників визначаються подією, для якої він вишитий, наприклад, весілля, народження дитини, церковне свято або сумна подія - довга розлука або смерть. По вишитому орнаменту визначається стать, вік і статус людини, для якої рушник створений. До нашого часу збереглися знання, що дозволяють зрозуміти символіку вишивки українських рушників.
За довгу історію слов'янські народи створили велику кількість знаків, які можна назвати тайнописом, зверненням до богів наших предків. Їх розшифровкою займаються вчені, тому що справжнє значення багатьох древніх знаків забуто й втрачено. Хоча ще пару століть тому будь-яка досвідчена жінка-вишивальниця могла прочитати кожен візерунок і пояснити, який зміст несе орнамент старовинного рушника або весільного одягу молодят.
Частина візерунків були зверненням до богів з проханням про щасливу долю, багатий врожай, хороший приплод худоби, вдале полювання. Це було виразом насущних життєвих проблем, з якими люди зустрічалися протягом свого життя. Проте численні зразки рушників показують, що древнім слов'янам був притаманний філософський підхід до розуміння Природи і системи Світобудови. Своє уявлення про світ люди зображали у вигляді знаків на особливих рушниках, які береглися в сім'ї і передавалися у спадок.
Український вінок: історія виникнення, традиції та символіка
Сплетений із пахучих трав та ніжних квітів, прикрашений барвистими стрічками і наділений магічним змістом, український вінок — один з найдавніших символів нашої країни. Дізнаймося більше про цю стародавню етнічну прикрасу, яка лежить в основі національної самобутності українців.
Неможливо уявити україночку без яскравого віночка на голові. А чи знаєш Ти, друже, як правильно плести вінок?
Історія українського вінка. Давньослов’янський вінок
Оспіваний у піснях та оповитий легендами, український вінок має багатовікову історію. Вперше про вінок згадується за часів шумерської культури — ХІІ-ІІІ ст. до н.е.
Нащадки шумерів, представники культури шнурової кераміки, залишили наступним поколінням чимало символів, серед яких міфічний знак богині Інанни — Іштар, що означає «ясне небо». Складається він з вінка — кола і вплетеної в нього стрічки, що створює два кінці, а також із шестипроменевої зірки в центрі.
Цікаво, що такий самий знак зображений на саркофазі Ярослава Мудрого в Софії Київській (ХІІ ст.). Дослідники вважають, що український вінок — це спрощений знак Інанни, немов побажання мирного, ясного неба над головою того, хто його носить, оберіг від злих сил та нещасть.
У часи Античності вінок вважали символом щастя і таланту. Ним увінчували переможців, під час проголошення промов його вдягали оратори, ним прикрашали священні предмети. Був вінок і символом скорботи.
Наші предки розуміли, що основна частина тіла людини, якою вона розуміє світ і впливає на нього, — це голова, тож створювали для неї вінки-обереги, які берегли від зурочень та недобрих чар. Не дивно, що на стародавніх зображеннях жінки-Богині вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та віття.
Цікаво, що в різних регіонах України вінок називали по-різному: на Поділлі — коробуля, лубок, на Чернігівщині — теремок, на Гуцульщині — плетінь, косиця, на Переяславщині — гібалка тощо. Існували й загальнослов’янські назви —вінок, вянок, перев’язка, чільце.
Підбираємо трави і квіти для вінка
Друже, а чи відомо Тобі, що вінок має складатись не більш ніж з 12-ти квітів? Зазвичай вінок робили не надто пишним, аби він охайно прилягав до голови.
З давніх-давен вінок був книгою душі молодої дівчини: мовою квітів вона висловлювала свої почуття, виражала душевний стан і «розповідала» про події, що відбулися у її житті.
Квіти-символи, які традиційно вплітають у вінок:
мак — квітка мрій, символ родючості, краси та молодості;
цвіт вишні та яблуні — материнська любов та відданість;
ромашка — символ ніжності, вірності і кохання;
соняшник — символ відданості й вірності;
м’ята — оберіг дитини та її здоров’я;
волошки у віночку — символ людяності;
ружа, мальва і півонія — символи віри, надії, любові;
материнка — символ материнської любові;
калина — краса та дівоча врода;
лілея — дівочі чари, чистота, цнота;
дев’ятисил — корінь дев’яти сил, який зміцнює та повертає здоров’я;
безсмертник — символ здоров’я, загоює виразки і рани;
хміль — гнучкість і розум;
польовий дзвіночок — символ вдячності.
Для надання віночку особливої магічної сили, у нього вплітали полин — найголовнішу з трав, буркун зілля— символ вірності та листя дуба — символ хоробрості та сили. Проте найміцнішим оберегом був і лишається барвінок, що символізує безсмертя людської душі, є зіллям кохання та дівочої вроди.
Ходили чутки, що варто лише юнакові та дівчині з’їсти листочок барвінку, як між ними раптово спалахне палке кохання.
А от «нечисте» зілля — вовчі ягоди, папороть, дурман — вплітати у вінок категорично заборонялося. Неприйнятною вважалась під час плетіння вінків і присутність хлопців.
Восени, коли різнотрав’я відцвітало, вінки плели із золотавого листя, а взимку — зі штучних або воскових квітів. Останні плели здебільшого черниці при монастирях і продавали на київських базарах. Штучні вінки було прийнято купувати до шлюбу в якості весільних. Іноді квіти у такому вінку переплітали зеленим барвінком та додавали пташине пір’я.
Що символізують стрічки у вінку?
Надзвичайно цікавими є відбір, поєднання кольорів та розташування стрічок у віночку. Заквітчану голову молодої дівчини могли прикрашати стрічки 12-ти кольорів. Кожен з них служив красуні лікарем і оберегом, захищав волосся від злих очей.
Стрічки підбирали за довжиною волосся дівчини і робили їх ледь довшими за косу, аби сховати її серед барвистих кольорів.
У центрі вінка зав’язували світло-коричневу стрічку. Вона символізувала землю-годувальницю. По обидва боки першої стрічки зав’язували жовті — символ ясного сонечка. Далі — світло-зелені й темно-зелені — краса та молодість. А тоді — блакитні та сині — символи неба і води, що наділяють силою та міцним здоров’ям. Потім йшла жовтогаряча — символ хліба, фіолетова — мудрість, малинова — щирість, рожева — символ благополуччя та достатку.
Якщо віночок прикрашали маки, дівчата оздоблювали його червоною стрічкою — символом магічності та печалі.
Білі стрічки зав’язували на вінок, лише коли вони були вишиті: на одній — сонце, на другій — місяць. Чисту стрічку вплітати у вінок було не прийнято, адже така означала тугу за померлими.
Косу та вінок сироти прикрашали блакитні стрічки. Перехожі обдаровували її хлібом та грошима, бажали щастя і добробуту. На знак вдячності сирота дарувала милосердним добродіям стрічку зі свого вінка.
Види українських вінків
Розмаїття українських вінків просто вражає: магічні, звичаєві, ритуальні та вікові — разом більше 77 видів.
Уперше дівчинці плела вінок її матуся, коли малій виповнювалося три роки. Ненька сім днів купала віночок у вечірній росі, вплітала чорнобривці, ромашки, барвінок та незабудки, а по тому ховала до скрині. Одягали вінок на Спаса, простягаючи дівчатку яблучко, і примовляли: «Здоровому тілу — здоровий дух!»
А коли малечі виповнювалося чотири, їй плели особливий вінок: усі пелюстки вплетених у нього квітів розсікали, оздоблюючи вінок листям яблуні, багна та безсмертником.
Дівчинці шести років плели вінок з волошок та маків, щоб оберігали сон та стерегли думки. Семирічним дівчатам вплітали у вінок квіти яблуні. «Мати-яблуне, дядино моя, не жалій здоров’я і долі дитині,» — урочисто промовляв батько, торкаючись вінком голови донечки.
Дівчатка старші 13 років плели віночки кохання. Традиційно їх прикрашали ромашки, вусики хмелю, цвіт вишні та яблуні. Спереду вінок оздоблювали розкішним гроном калини. А от засватана дівчина одягала вінок з барвінку, шавлії, м’яти й інших лікарських трав.
Весільний вінок був призначений захищати дівчину від злих очей та виготовлявся з барвінку, рути, шавлії, ружі тощо. Іноді, щоб посилити захисну функцію вінка, листочки барвінку змащували часником та медом, а у вінок доплітали перець, червоні нитки, цибулю, монети, овес.
На Житомирщині до 1970-х років існував звичай кидати подругам нареченої не букет, а вінок, передаючи шлюбну естафету однійз дружок. Котра спіймає — тій скоро і під вінець іти.
На Дніпропетровщині у 1960-х молодим вінок надягали на зап’ястя, поєднуючи воєдино їхні долі.
Коли дівчині не щастило у коханні, вона плела вінок надії — з польових маків та волошок. Іноді такий вінок дарувався несміливому хлопцю у якості освідчення. Вінок відданості плели з волошок та любистку. Козак брав його з собою в дорогу і вже напевне знав: удома його люблять і чекають.
На жнива виплітався вінок із збіжжя. Найчастіше честь нести такий вінок до села випадала молодій, працьовитій дівчині, котра от-от мала вийти заміж.
Традиції плетіння українського вінка сягають глибокої давнини. Яким би не був привід створення цього барвистого оберегу, його завжди виплітали з особливою дбайливістю і трепетом, адже в основі українського вінка — любов до природи, шана до рідної землі.
Давно-давно жила колись жінка. І було в неї три сини. Росли вони чесними, сміливими, дуже любили свою матусю. Підросли вони і вирішили піти у світ. Вирушив у дорогу найстарший син. Мати на згадку про себе подарувала йому золоту корону з трьома промінцями. Пішов син між люди.Як його назвали? Тризуб. Настала черга середнього сина. Йому мати подарувала в дорогу синьо-жовту тканину. Своїми звитяжними ділами прославляв він свою матір. Яке ім’я одержав середній син? Прапор. А там, де був найменший син, завжди лунала дзвінкоголоса пісня. Адже мати своєму наймолодшому синові подарувала красивий солов’їний голос. І одержав син за свій голос і величний спів ім’я Гімн.
Здавалося б стільки всього про традиційну українську хату відомо, стільки наукових та етнографічних праць написано, але все ж лишається багато невідомих широкому загалу знань та фактів про житло українців. Хата – не просто дім в якому проживала сім’я, це окремий всесвіт, де народжувалися, росли, закохувалися, одружувалися, господарювали та помирали. так повелося, що для українців побудувати дім означало не лише залити фундамент та викласти стіни, а й створите місце для родового гнізда, народити, виростити та виховати в ньому дітей, добрими, працьовитими та віруючими.
Ново збудована хата ставала повноцінним житлом лише після розпису її стін. Така особливість зумовлювалася віруваннями в надприродні, демонічні та лихі сили, які насилають всілякі лиха, хвороби, засухи, повені та інші неприємності й переконаннями що яскраві візерунки зможуть відволікти та заплутати нечисту силу та відвести тим самим її від людей. Ще однією традиційною рисою в оздобленні українського житла й доказом певних містичних переконань предків є звичай обводити червоною смугою всі стіни трохи вище підлоги. Така безперервна смуга слугувала захистом від проникнення в домівку лихих сил, на зразок магічного кола що неодноразово описувалися в українській літературі, зокрема в романі М. В. Гоголя «Вій».
Поріг в традиціях українського народу також має велике значення з ним пов’язана низка різноманітних вірувань та звичаїв. З давніх давен поріг вважається місцем де перебувають предки, й пов’язано це вірування з первісним звичаєм – ховати померлих в хаті під порогом. З ціх переконань пішла низка обрядів та звичаї пов’язаних з порогом та покликаних виразити повагу до предків та заручитися їх підтримкою. Так скажімо, на Гуцульщині наречені йдучи до церкви на вінчання «віддавали честь» пращурам гільцем, топірцями або паляцями, а в деяких регіонах спостерігається традиція застеляти поріг вовняним килимом. Переступати поріг молодята повинні обов’язково правою ногою. Також з цими переконаннями пов’язана традиція переносити наречену через поріг хати нареченого, аби не потривожити духів предків, щоб вони не наробили лиха молодій господині.
При проведені похоронного обряду також збереглася традиція тричі стукнути домовиною об поріг, коли виносять мерця в останню путь, символізувавши тим самим прощання зі своїм земним домом та родичами. А для того щоб душа покійного спокійно спочивала в потойбічні й не турбувала живих зарубували поріг з боку від середини дому. В селах на Закарпатті, котрі межують зі Словаччиною, існувала традиція задобрювати духів відрубуванням голови півня на порозі.
Не знайдеться мабуть жодної людини котра б не знала про підкову над порогом, яка уособлює в собі роль оберега та талісмана на вдачу та добробут. Ця традиція повелася з тих часів коли коні відігравали важливу роль в житті людей, коли вони виступали головною ознакою заможності та значущості в суспільстві. Саме топі даруючи підкову малося на увазі побажання успіху, достатку, щастя та вдачі.
Піч в сучасних оселях зустріти можна все рідше та рідше, й можливо в недалекому майбутньому наші нащадки зможуть дізнатися про піч лише з літератури та малюнків, проте на протязі багатьох століть піч була мало чи не центральним елементом в домівці. Сама назва та значення слова «піч» загальна для всіх слов’янських народів є похідною від печера, пещись. Будинок починав вважатися житлом лише після того як в печі спалахував вогонь. До прийняття християнства саме піч була центром оселі, найголовнішим місцем, з прийняттям християнської віри деякі функції «вогнище» передало покуттю, але все ж відігравало не менш важливу роль в житті та віруваннях українців.
Після похорон було прийнято потриматися за піч, щоб не боятися покійника та очиститися. Також вважалося що домовий теж мав своє власне місце на печі й аби не розгнівати його, не можна було в хаті лихословити. Це знайшло своє відображення в народних прислів’ях та приказках, як ось в цьому наприклад, «І сказав би, так піч у хаті!»
Лелека – один з найпопулярніших та найшанованіших птахів України.
Цікаві факти про лелек
Калина — символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового дерева, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме дерево пов'язує світ мертвих зі світом живих.Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців:
Кожен орнаментальний мотив має певне сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми. У християнській культурі українців писанка стала символом воскресіння. В народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки».
Хліб називають святим. Він завжди лежав на столі. Пекли хліб на тиждень, розраховуючи, щоб його вистачило до нової випічки. Улюбленим повсякденним, святковим та обрядовим хлібом на Україні був учинений, тобто виготовлений на розчині, заквасці. Розчин робили на хмелю, потім залишали шматок тіста від попередньої випічки. Виготовляли закваску, потім тісто, яке не раз перемішували.
Українці вважають вербу святим деревом і шанують його. На останню неділю перед Великоднем припадає Вербна неділя. Цього дня в церкві повсюди святять нарізані вербові гілочки. Повсюди в Україні побутував звичай ритуального биття ними.
Не обходилось без нього жодного весілля. Його вічнозеленими листочками заквітчували шлюбне вбрання нареченої, устеляли доріжку перед молодими, а разом із кетягами червоної калини прикрашали коровай. На весіллі барвінок — символ вірності, краси і цнотливості.
Український віночок — не просто прикраса, а оберіг, адже в ньому є така чаклунська сила, що болі знімає, волосся береже. До віночка впліталось багато різних квітів, кожна квітка щось символізувала. Деревій — символ нескореності, барвінок — символ материнської любові, ружа, мальва і півонія — символи віри, надії і любові. Ромашка у вінку наймолодша за своїм віком, приносила не лише здоров'я, а й доброту і ніжність. Любисток додавали, щоб хлопці любили. І обов'язково вплітали калину — символ дівочої вроди та нашої України. А всього в українському віночку — дванадцять квіточок. І кожна — лікар, оберіг від злих сил.
Неможливо уявити традиційну українську хату без рушника. Він грає важливу роль в побуті та обрядах українського народу. І зараз, коли за повсякденними клопотами не приділяється належної уваги до рідних традицій, ми обов'язково згадуємо про рушник, якщо очікуються значні події в сімейному житті: весілля, хрестини, новосілля, православні свята і так далі. Жодна подія не обходиться без головного сімейного оберега - рушника.
Вчені пов'язують походження слова рушник із старослов'янським словом «руш». Що походить від дієслово «валити» тобто ламати, руйнувати або рвати щось. Звідси випливає, що рушник - це шматок матерії, відірваний від загального довгого полотна.
Комментариев нет:
Отправить комментарий